Дорогі співвітчизники!

У нас з вами були різні випробування. Але сьогоднішнє, мабуть, найважче з них. Сталася біда – загинули люди. І це великий біль і трагедія для кожного з нас. Однак і це ми разом мусимо пережити і подолати.

З самого початку нинішнього протистояння я закликав до діалогу, будучи категоричним противником силових варіантів, а тим паче – кровопролиття. Це мій життєвий принцип – жодна влада не варта й краплі пролитої за неї крові. Саме цим принципом я керувався у 2004-му році, коли зупинив своїх прихильників від зіткнення з прихильниками мого опонента. Тому і в нинішньому конфлікті я робив ставку на діалог. Бо Господь дав людині мову для того, щоб вона могла порозумітися з іншою людиною.

Повинен сказати, що певний діалог таки відбувся. Ми реалізували дві амністії – першу після грудневих подій. І другу, що вступила в дію 17 лютого. Треба ж було опозиційним лідерам так зробити, що вже наступного дня, 18 лютого, вони закликали радикальну частину майдану до збройної боротьби. Опозиціонери не лише не дочекалися відкриття засідання парламенту, на якому повинні були голосуватися закони, які змінили б Україну. Вони навпаки – заблокували Верховну Раду, не давши можливості ухвалити ці зміни. Поставили вимогу – всю владу опозиції і негайно. Не маючи на це мандату народу, в незаконний спосіб, порушуючи Конституцію України, ці, з дозволу сказати, політики, вдаючись до погромів, підпалів і вбивств, намагалися захопити владу.

Опозиційні лідери знехтували основним принципом демократії – владу здобувають не на вулицях чи майданах, а лише на виборчих дільницях. Я не раз говорив їм – незабаром вибори. Якщо народ довірить вам – будете при владі. Якщо не довірить – не будете при владі. Але і перше, і друге має статися в законний спосіб, так, як велить Конституція України.

Межу вони перейшли, коли закликали людей до зброї. А це – кричуще порушення закону. І законопорушники повинні стати перед судом, який визначить їм міру покарання. Це не моя забаганка, це мій обов’язок як Гаранта Конституції – забезпечити мир в країні, спокій громадян і справедливість стосовно кожного.

Виходячи з цього, я ще раз закликаю лідерів опозиції, які переконують , що вони теж прагнуть мирного врегулювання, негайно відмежуватися від тих радикальних сил, які провокують кровопролиття і зіткнення з правоохоронними органами. Або, у разі, якщо вони не бажають відмежовуватися – визнати, що вони підтримують радикалів. І тоді з ними буде інша розмова.

Скажу щиро, у мене бувають радники, які намагаються мене схилити до жорстких варіантів – до застосування сили. Але я завжди вважав застосування сили помилковим підходом. Є кращий і більш ефективний спосіб – знайти спільну мову. Піти на компроміс. Домовитися. Я вже казав не раз, що у такому випадку дещо втратить влада. Втратить і опозиція. Але виграє Україна.

Я наполегливо закликав утриматися від радикальних дій. Але мене не почули.

Повторюю і звертаюсь знову. Ще не пізно дослухатися. Ще не пізно зупинити конфлікт.

Так, ми вже не повернемо загиблих. Так, ми вже заплатили дуже дорогу ціну за амбіції тих, хто рветься до влади. Але щоб ціна не була ще вищою, закликаю – схаменіться! Треба сідати за стіл переговорів і рятувати Україну. Бо прийдешні покоління нам не простять, якщо ми зруйнуємо державу, яка має належати їм – нашим нащадкам.

Дорогі співвітчизники! Дорогі люди, які втратили рідних і близьких у цьому безглуздому конфлікті, дозвольте мені висловити вам глибоке співчуття. Я знаю, що словами горю не зарадиш. Я розумію, яка страшна трагедія вас спіткала. Але я хотів би, щоб ви відчували в ці хвилини мою підтримку і мій щирий жаль.

Зараз всі ми повинні усвідомити одне – навіть найбільш жорстке протистояння закінчиться. А Україна має залишитися навіки. У цьому наше завдання. І це – наша головна і найперша мета.